Сумний вечір в тайзі.

Вечір настав зненацька. Все живе в тайзі, недоробивши свої справи, кудись подівалось. Тільки оці прокляті комарі та мошки начебто глузували - вдень літають, вночі літають... Але вони нікого не турбували, всі нібито не помічали їх. Над високими ялинами та кедрами упала мертва тиша. Ніхто не смів її порушити. А якщо з'являвся якийсь нахаба, то всі нібито допомагали йому. От і заревів лось, нібито подавши знак лісовому оркестру. І ліс так загув, що не можна було розібрати ніякого звуку. Як звірі його розуміють? Тиша знову поглинула ліс.                                                                                                                                                                                       На березі річки так тихо не було. Авжеж, потік води має свою мелодію, яку підтримували численні всплески на воді. То були риби. І не прості риби. Вони здавалися дуже гарними: обтічне тіло ніби повністю складалося із м'язів, луска була темновата, але грала на сонці всіми барвами веселки, а на спині височів величезний барвистий парус. Їх величали харіусами. Вони ловили мошок , які падали в воду. Здавалося, що ці маленькі комахи самі летіли до риб.  Але спокій раптом змінила тревога. Харіуси кудись поділися - злились з навколишнім пейзажем. А ось він пливе, винуватець всьої тривоги. Ніби величезна підводна судмарина, підіймає за собою хвилю. Величезний брусок м'язів покритий сталевою броньою, на кінці якого миготів червоний язик пламені. Ідеал могутності і величі. Як гордо звучить - Таймень! Він плив плавно й не швидко. Його хижацький погляд пронизував все живе і неживе.                                                                                                                                                               А ось, в його поле зору потрапив підходящий об'єкт. Це була хвора рибка, яка ледве-ледве пливла до берега. Він підплив до неї на відстань атаки і тільки зібрався атакувати... Перед ним пролетіла зеленувата ракета, підібравши рибку. Це була знайома йому ракета. Пістряве забарвлення, сильне тіло, крокодиляча голова. Невстигнувши розізлитися, таймень побачив перед собою картину. Щука якось тривожно себе вела. Тинялася в різні сторони, інколи вилітала із води. Таймень тільки тоді зрозумів, що щука в халепі, коли було пізно. Її витягли з води. Він довго чекав поки вона повернеться, але ті прокляті створіння на березі вже зникли, а щука все не вертається.                                                                                                                                                                         Його повністю заполонив сум. І він, висунувши голову із води і дивлячись в даль на сонце, нібито картав себе, що не допоміг щуці.